Ілів дороговказ ) - Мої фотографії - Фотоальбоми - Земля-Стільско

Фотоальбоми

Головна » Фотоальбом » Мої фотографії » Ілів дороговказ )

Ілів дороговказ )

Стільське - Свірж - Львів
| Написав Dyak | 28.04.2009
"Головне не куди, і не скільки, а головне що разом..."
Мандрівниця (с)

Світлини

Intro
Погода і бажання пригод, протягом тиждня сприяли плануванню подорожі кудись, разом зі своєю половинкою. Пятничний вечір закінчився діставанням велотуристських причандалів. Багажники прикручені, сумки спаковані, батарейки зарядженні, їжа заготовлена. Тому вперед в люлю, аби вписпатись.

Давай бігом...
Встали в 6, бо о 8 потяг. Зібрались до 7. Вирішили ше потусуватись вдома, бись не сторчати на вокзалі. Ну і як на зло приїхали на приміський вокзал в 8:00. Потяг Львів - Лавочне о 8:02. Як відомо на приміському без квитка не пускають на платформу. але оскільки коло кас великі черги, а ми такі гламурні вело амігоси, "Давай бігом, і шоб наступного разу бистріше приїжав" - сказав дядько в синій фуражці, і відкрив нам браму :). Переживаючи що не встигнемо, я з дуру без всяких тих во, видер навантажений і важкий ровер в вагон, аж сам злякався який моцний :). Затягнув Оксанину лисицю і двері зачинились :).

Їхали ми аж в Миколаїв дністровський, що приблизно в 30 км від Львова. "Фу, матрацники" - скажуть люди. а я відповім, "Так, матрацники". Але насправді було кілька причин: для чого пхатись лишніх 30 км по трасі з важким трафіком; там ніц цікавого і це лишня трата часу і сил, краще вони будуть потрачені наступних 30 км.

Отже трусились ми в славетно повільній електричці, зустріли знайомих матраців з EPAMу котрі їхали на сплав в Гребенів. Вже за годину ми зобачили, чарівний краєвид, білі, пампухові хмари, освітленні чудовими сонячними промінчиками, які ледве пробивались до зелені і людей, крізь густий дим з індустріальних труб цементного заводу. Наша зупинка.

"Платформа зліва" - сказав голос з стінки вагона. Двері відкрились, а платформи нема :(. Від сходинки до землі 1 м. але наші роверики вправно вивантажились з вагону. Сіли і вйо на Миколаїв, оскільки зупинка Миколаїв - Дністровський абсолютно не в Миколаєві - Дністровському. Мій ЖПС навігатор справляся на ура :)

По дорозі роздягаємось бо спекотно. Заїхали в місто, коло магазину де купляли воду, якісь три сухоребрики, років по 17, в спортивних костюмах, окулярах D&G, з Львівським (явно не квасом) в руках, подивились і сказали один одному, "Цікаво, Вася, ти б зміг бути таким спарцмєном". А було лише 9:30 ранку. Ми не спарцмєни - ми матраци, подумав я і ми помчались через місто. Дружинонька моя на спусках більше ніж 23 км/год їхати боялась, хоча на другий день під гору їхала зі швидкістю 30 км/год о_О.


Проїхали місто, і побачили поворот на Тростянец, поворот виглядав файно заасфальтованим, але вже через 10 метрів після повороту почалась файна грунтовочка. Піскові кар'єри, здоровезні КРаЗи з піском, і дорога на котрій тебе аж носить, бо піску там справді багато. А краєвиди все гарніші і гарніші. Свіже повітря, сонце, і ми несемось на Стільське - столицю білих хорватів. В Стільському перша фотосесія на брилах, схожих на вапнякові.


Далі село Дуброва, де ми побачили таку собі багатоквартирну скелю. Білохорватський сихів? В скелі повно кімнаток, які місцеве населення використовує для зберігання різноманітних речей. Стоять двері, і висять колодки. Кохана моя кинулась досліджувати ті комори.




Дуже я хотів побачити кам'яну брилу підперту іншою брилою тому їдемо далі. Виїхали за село, а скель не те що побільшало а поменьшало. Що за той во. Сідаємо на перекус чоколядою, а я вирішую використати GSM навігацію. Дзвоню до Любка, котрий разом з Globetrotterом, маслає в сторону Синєвира. Поговоривши з обома, думаю "чи то я дурний, чи лижі не їдуть", нема тої штуки тай все. Вертаємось до багато-поверхівки, питаю місцевих. А вони сміються з мене дурного, та кажуть "та во тут 2 метри" :). А воно було за багато поверхівкою просто в тіньку того і не уведів. Фотосесія намбер ту.

Їдемо в саме глухе село Львівської області, по версії журналу "Карпати". Хоча вони помилились, були ми і в глухіших. Невеличкий перевал, на якому моя кохана знову мене вразила. Їду я собі, а Оксана каже в тебе гуля на задньому колесі, дивлюсь точно. А то покришка вилізла зі свого місця і не відомо чи то тільки зараз від ваги багажнику, чи то я так цілий тиждень на роботу їздив. Ну на вершині перевалу була мала технічна зупинка.

І ми в с.Ілів. Шукаємо старий хлібовоз, коло якого повертаємо направо, і по дорозі через луг впираємось в гору з печерами. З лугу їх не видно, потрібно підійти поближче щоб побачити.

1252 0 4.5

Додано 08.01.2010 jizzele

Всього коментарів: 0